Вкласти душу читать онлайн

О книге

Автор:

Жанр:

Год издания неизвестен.

У нас нет данных о номере издания

Аннотация
В густых пеленах мистического мира раскрываются невероятные приключения в романе, где реальность переплетается с фантазией. Вековые проклятия пробуждаются ото сна, а древние артефакты возвращаются к жизни, чтобы изменить ход судьбы. Герой оказывается втянутым в водоворот событий, где ему предстоит познать себя, преодолевая испытания и обретая новые силы. Свет и тьма борются за власть в этом мире, а границы между реальностью и воображением растворяются, открывая путь в неизведанные земли. С друзьями и врагами на каждом шагу, герой должен найти в себе мужество и мудрость, чтобы справиться с вызовами, которые выходят за рамки этого мира и времени. Книга - ода к воображению, где грань между возможным и невозможным стирается, а читатель отправляется в захватывающее путешествие, полное загадок, магии и открытий. В этом мире ничто не является случайным, и каждая страница приносит новые загадки к общему пазлу, который только герой может сложить в единое целое.

Генри Олди - Вкласти душу


* * *

Світанок пах приреченістю.

Ще перш ніж розплющити очі, Мбете Лакемба, спадковий жрець Лакемба, здавна званий Старим Лайком, відчув тухлий присмак фатуму. Дні долі завжди починаються зі світанку, за цим їх не відрізниш від решти днів, що низкою пробігають повз людей, а ті смішно розчепірюють руки, аби упіймати вітер, і махають наосліп – пропускаючи найважливіше. Протяг змією слизнув до будинку, несучи в зубах скривавлений клапоть плоті північно-східного бризу, і солоний запах моря сягнув ніздрів Мбете Лакемби. Інших запахів, не рахуючи тухлятини фатуму, жрець не знав – єдину в своєму житті дальню подорож, що зв’язала два острови – оточений рифами Вату-вара із цим зіпсутим цивілізацією уламком, що біля узбережжя Південної Кароліни – упертий Лакемба відбув морем. Так, панове, саме морем, хоча західні Мбаті-воїни з великими зірками на погонах пропонували заощадити час і полетіти літаком. Напевно, замість зірок їм слід було розмістити на погонах циферблат годинника, тому що вони все життя боялися згаяти час. Невдахи – так вони звали тих, чий час сипався крізь пальці. А за успіх мали латунні зірки, гідну пенсію і смажену індичку; західні Мбаті народжувалися старими, навитяжку лежали в пелюшках, схожих на мундири, і звали це успіхом.

Мбете Лакемба відірвав потилицю від дерев’яного узголів’я і, крекчучи, став підніматися. Більшість берегових фіджійців на схилі віку схильні до повноти, і жрець не був винятком. Колись ставний, кремезний, зараз Лакемба зігнувся від років і подвоєної ваги, а з-за драглистого бурдюка живота рухався перевалюючись, як дурна свійська птиця. Втім, обличчя його, мов витесане з пористого каменя скель Вату-вара, не змінилося – ті самі високі вилиці, довгий прямий ніс, крупні риси… таке обличчя в огрядного старигана дивувало, і місцеві рибалки потай схрещували пальці й відводили погляди, зустрівшись очима з острогою незмигних чорних очей Старого Лайка. Рибалки дивилися телевізор і любили своїх дружин під крики програвача компакт-дисків, у рибалок були медична страховка й будинки, що тхнули пластмасою, але в морі хвилі розгойдували човни, а нічне небо байдуже поглядало згори на благенькі торохткі шкаралупи, що їхнє лящання дарма котилося простором, і медична страховка здавалася чимось незначним, як мурашка на рукаві, а слова Старого Лайка про мусон опівночі – гласом пророка перед уклінними послідовниками.

Потім рибалки поверталися додому, і Уїтні Хьюстон допомагала їм любити своїх дружин, гучно скаржачись на самотність із темниці програвача.

Намагаючись не розбудити матінку, яка безформною купкою ганчір’я дрімала в кутку біля земляної печі, Мбете Лакемба вийшов надвір. Сторонній спостерігач відзначив би дивовижну, як на вік і поставу кульгавого жерця, безшумність його ходи, та в будинку Старого Лайка одвіку не водилося сторонніх, особливо перед світанком. Старий мерзлякувато здригнувся, зняв з мотузки висохлий за ніч одяг і почав натягувати брезентові штани із кишенями на дупі, які досі викликали у нього подив. Ці кишені дивували жерця багато років підряд, бо дупа потрібна розсудливій людині, щоб на ній сидіти, а не тримати різний мотлох, сидіти на якому незручно, ба навіть боляче, чи ти порядна людина з Вату-вара, чи ти ловець успіху в зоряних погонах або рибалка, який вірить водночас у забобони й у медичну страховку.


С этой книгой читают